Ужгородщина вигідно відрізняється від інших реґіонів Закарпаття. Роками район не потребує дотацій і часто є сам донором. Тут розташовані головні наповнювачі обласного бюджету. Іноземні інвестори почувають себе комфортно. Саме з цих питань і розпочалася наша розмова з головою Русланом Чорнаком.
– Руслане Васильовичу, у столиці киплять пристрасті, а які хвилі докочуються до вашого порогу, чим живе наша районна рада?
– В Україні жорстке протистояння між новою владою та старою. Але сподіваємося на краще. Наші проблеми ближчі до людей: зробили все, щоб успішно завершився навчальний рік у школах, подбали про літній відпочинок дітей. Вчасно вирішуємо нагальні проблеми медицини. Одним з перших на нещодавній сесії розглянули програму забезпечення лікарськими засобами безоплатно і на пільгових умовах у разі амбулаторного лікування окремих груп населення. Клопоту додали нам дощі. Слід укріплювати дамби, відновлювати русла, ремонтувати дороги, роботи вистачає.
– Наш район вважається успішним. Не раз доводилося чути, що нам по-доброму заздрять...
– Перш за все, я б відзначив працьовитість наших людей. Досить глянути на садиби мешканців сіл: упорядковані обійстя, сади, виноградники. Звичайно, велику роль відіграє близькість кордонів з двома країнами Європи. Поряд – обласний центр. Маємо привабливі туристичні ресурси, хоч у цьому нам ще працювати і працювати. Слід залучати більше іноземних інвесторів, а також наших, вітчизняних.
– Інвестори задоволені?
– Принаймні ми допомагаємо, не ставимо їм палиці в колеса. Підприємства з іноземними інвестиціями «Єврокар», «Джейбіл сьоркіт», «Ядзакі-Україна» створили сотні робочих місць. 
Люди отримують гідну зарплату, мають належні умови праці. Колись на Ужгородщині працювала зона вільної торгівлі і підприємства мали більше пільг. Тепер – ні. Дехто навіть пророкував, що інвестори підуть від нас, але вони залишилися.
– Але не всім так пощастило. Діяв колись у Сторожниці завод «Голден Фудс», який виробляв чіпси, сухарики...
– Там був інвестор з Греції. Починалося все добре. Але не вистачало робочої сили. Довозили людей з інших районів. Свою продукцію це підприємство реалізовувало переважно на українському ринку. Проблема робочої сили, до речі, існує нині і на інших підприємствах. На превеликий жаль, молодь нині радше виїжджає на заробітки за кордон. Українські зарплати нікого не задовольняють. Тут є над чим працювати керівникам наших підприємств, щоб утримати людей.
Знаєте, вірю, що настане такий час, коли заробітчани повернуться в Україну, адже там важкий хліб. Страждають діти, розпадаються сім’ї.
– В Ужгородщину вкладають капітал не лише іноземні інвестори…
– Радують успіхи ТОВ «Максі-флекс», нещодавно у Минаї за-працювала перша палинчарня, успішно в районі розвивається мережа альтернативної енергетики – сонячних електро-станцій. Серед сільськогосподарських товаровиробників виділяються фермерські господарства «Коник», «Перфект», «Ранет», ТОВ «Контакт Буд».
– А як з ремонтом доріг?
– Люди не розуміють, що не ми ремонтуємо дороги. У районній раді нема дорожнього фонду, але,звичайно, ця проблема постійно у нашому полі зору. І все ж потрохи наводимо порядок. У першу чергу потребують ремонту автодороги Ужгород-Демичі між селами Малі Геївці та Тисаактелек та Середнє-Лінці-Ракошино в межах села Пацканьово. У районі діє Програма розвитку місцевих автомобільних доріг. 
Але гальмує недостатнє фінансування. На недавній сесії районної ради депутати прийняли звернення до Верховної Ради, а також до обласної щодо виділення коштів на ремонт автодоріг, розташованих на території району. Через недостатнє фінансування, підрядні організації, які після проведення тендерних процедур призначені виконавцями ремонтних робіт, можуть розірвати договори. А це приведе до втрати часу. Прикро, що кількість коштів, запланованих на цей 2019 рік лише 68 відсотків від минулорічних.
– І все ж Ужгородщина має великий потенціал. У чому він?
– На мою думку, у розвитку туризму, використанні термальних джерел, будівництві санаторіїв. Візьмім, наприклад, Велику Добронь. Вона розташована на вулканічному зламі, тому має джерела, схожі з тими, що у Карлових Варах. У Нижньому Солотвині вже успішно функціонують санаторні комплекси «Термал Стар» і «Деренівська купіль». Великий туристичний потенціал мають Невицьке та Середнє. Все частіше про себе заявляють сільські садиби, які чекають туристів у Ярку, Циганівцях, Баранинцях, в інших селах району.
– Відомо, що за останні роки влада велику увагу приділяє розвитку спорту в районі…
– Не шкодуємо кошти на будівництво спортивних майданчиків у селах. Добре відомо, що спорт – це здоров’я. Фундаментом для заняття спортом є дитячо-юнацька спортивна школа. Фінансування цього закладу в порівнянні з минулими роками збільшилося у п’ять разів і зараз сягнуло майже п’ять мільйонів гривень. Працюють 9 відділень: футбол, волейбол, фехтування, художня гімнастика, важка атлетика, плавання, велоспорт, дзюдо, бадмінтон. Школа має 1200 вихованців, 24 тренери. Діти – це наш найбільший скарб, наше майбутнє. Наші юні спортсмени вже заявили себе на високому рівні. Так на Всеукраїнській універсіаді в Харкові студент УжНУ Лев Смагін у категорії 73 кг виборов срібло. Це великий успіх вихованця районної спортивної школи, якого тренує батько, директор цього закладу пан Дмитро. Успішно виступають і наші юні гімнастки.
– Багато ми писали про блокування створення спорткомплексу у Кінчеші. Чи зрушилися там справи?
– Коритнянська сільська рада працює у цьому. Думаю, що депутати знайдуть взаєморозуміння, переконають сельчан у потребі такого спорткомплексу, а районна рада допоможе.
– Руслане Васильовичу, чи успішно працює Ужгородщина із зарубіжними побратимами?
– На слуху прислів’я: свого не цурайтеся, а чужому научайтеся. Делегація району недавно повернулася з Польщі, з Ярославського повіту, адже взяли участь у Міжнародному форумі партнерів цього повіту. Ми давно плідно співпрацюємо з поляками. Знайомилися з новими тенденціями у галузях медицини, освіти. Варті уваги були успіхи тамтешньої Асоціації інвалідів. Вразив Центр професійної та безперервної освіти з сучасними студіями, обладнанням за кошти європейських фондів. Відвідали ми і місцеву спортивну школу. Я розмовляв з директором цього закладу Камілом Дзюкевичем про співпрацю їхньої і нашої спортивної школи. Говорили ми про розвиток настільного тенісу. Домовилися, що кращі наші вихованці навчатимуться у польській спортивній школі.
Ми давно співпрацюємо з Ярославським повітом, а тепер підписали угоду про партнерство ще на п’ять років. До речі, цього літа 50 дітей з Ярослава відпочинуть на Ужгородщині.
– Які найближчі плани районної влади?
– Вони тісно пов’язані з життєдіяльністю Ужгородщини. У пріоритеті – освіта, медицина, Життя підкине ще не одну поза-планову проблему. Вдячний нашим депутатам за взаєморозуміння, працюємо разом, злагоджено. Пам’ятаємо, що звертаючися до ради, люди надіються на поміч. Глибоко переконаний, що вдасться вирішити найгостріші проблеми району.

Розмову вела

Марія ПІДГОРНА