Новини

З настанням зими дедалі менше тепла несуть людям сонячні промені, хоч і яскраво виблис­кують на невеличких кучугурах снігу. Кілька днів поспіль він то посипав землю, то перетворювався у чорні горбки, а то і зовсім зникав, залишаючи за собою калюжі. Люди поспішають до своїх осель, ховаючись від пронизливого холоду...

Але і в таку погоду у приймальні голови район­ної ради Руслана Чорнака повно відвідувачів. Більшість - люди похилого віку. Заклопотані облич­чя, тиха хода. Різні люди. Кожен зі своїми клопотами і, звичайно, з надією на допомогу.

Ось з кабінету вийшла ста­ренька. По очах видно, що задо­волена. Згодом я запитала у Руслана Васильовича, що тур­бувало відвідувачку. Каже, піс­ля смерті чоловіка залишилася самотньою. Єдиний син далеко на заробітках. Поїхав недавно, то чекати від нього допомоги поки що заскоро. Невістка з ди­тиною живе у сусідньому селі у своїх батьків. Просила матеріальну допомогу. Пенсії не вис­тачає на оплату за комунальні послуги, на дрібні ремонти старої хати.

- Звичайно, допоможемо, - каже, - наші люди вартують кращого життя - намагаємося робити все, щоб їм жилося легше. Але не все, на жаль, за­лежить від голови районної ради, наших депутатів та на­віть від рішень Верховної Ради. Бо є об’єктивна реальність, є сувора життєва проза, непередбачувані обставини. Але після зими завжди настає вес­на. Отже, не пускаймо зиму у наші душі.

Наш район, на щастя, попри всі негаразди, образ­но кажучи, міцно стоїть на ногах. Такого ще не було в історії Ужгородщини. Впер­ше за останній час район став бездотаційним. Що сприяло?

Відповідь проста. Стабіль­ний розвиток економіки. Маємо великі підприємства, де працю­ють багато робітників. Добре сплачується прибутковий пода­ток з фізичних осіб. Відповідаль­но ставляться до розвитку ви­робництва, сплати податків ке­рівники «Джейбіла», «Ядзакі», «Єврокара» та інших підпри­ємств.

Роботу цих флагманів про­мисловості, зрозуміло, постійно тримаємо в полі зору. Намагає­мося всіляко сприяти їх успішній праці. Недавно ми побували на «Єврокарі». Справи там йдуть непогано, хоч дається це нелег­ко. Нині продукція випускається переважно під конкретні замов­лення дилерів.

Успішно на Ужгородщині розвивається і садівництво. А це додаткова наймана робоча сила. Люди мають роботу, а ра­йонна казна - наповнення. І кількість занедбаних земель зменшується, що також не може не радувати.

У підприємців безліч про­блем. Тому намагаємося їх мі­німізувати, хоча б у питаннях, які залежать від нас. Тобто не ство­рюємо людям, які наповнюють бюджет, зайвих перепон у їхній діяльності.

Має Ужгородщина і вели­кий туристичний потенці­ал...

Безперечно. Багато наших сіл можуть ним скористатися. І вже скористалися. Далеко за межами області добре відомі санаторні комплекси «Термал Стар», «Деренівська купіль» у Нижньому Солотвині, «Богольвар» у Анталовцях, готель «Камелот», гостинний двір «Лева­да» у Кам’яниці, оздоровчий комплекс «Золота гора» у Бар­вінку та інші. Ужгородщина ба­гата на мінеральні води. Є ще багато невикористаних ре­зервів. Відомо, що наша Велика Добронь розташована на вулка­нічному зламі. Тому має джере­ла, дуже схожі з тими, що є в Карлових Варах. Село чекає на інве­сторів. Влада готова посприяти.

Ось-ось гостинно відчинить двері для численних гостей ту­ристичний центр «Верховина» у Кам’яниці. Це буде щось надзви­чайне. Впевнений, що сюди на відпочинок їхатимуть з усієї Ук­раїни. І не тільки. Щодо готелів, то їх вже також чимало у районі. Популярністю користуються і сільські садиби.

Чому загострилися від­носини між Коритнянами і Часлівцями з питань водопо­стачання? Послухаєш одну сторону- вона права. Послу­хаєш другу- та має рацію.

Ця проблема, як то кажуть, з бородою. Мільйонні борги віша­ти на одну Коритнянську сільра­ду, звичайно, не можна. їх по­винні розділити між коритнянською і часлівецькою сільськи­ми громадами. Районна влада

не стояла осторонь вирішення цієї важливої проблеми, адже старі труби давно поржавіли, втрати води були величезні. За районні кошти поставили нову трубу. Ділянку водогону у межах сіл Кінчеш і Коритняни капіталь­но відремонтовано. Втрати при­пинилися. Але консенсусу між сільрадами не досягнуто, а бор­ги треба платити. Слід розроби­ти чітку формулу розрахунків. Районна рада і далі це питання не випускатиме з поля зору.

Нині багато говорять про об'єднання сіл. Думки різні. Дехто навіть цей про­цес у засобах масової інфор­мації називає чумою. Мовляв, ніхто від цього не виграє. А як ви сприймаєте децентра­лізацію?

Негативно. Як на мене, еко­номічний ефект від таких нова­цій-нуль. Раніше медицина, ос­віта частково фінансувалася з державного бюджету за рахунок субвенцій, а культура - за раху­нок районного бюджету. Усе це чималі кошти, а нині, напри­клад, новостворена Баранинська об’єднана територіальна громада усі витрати повинна взяти на себе. Це буде, скажу вам, нелегко. Нині скільки лю­дей працює у кожній сільраді? Стільки аж ніяк не буде потрібно у селах після об’єднання. Буде значне скорочення. Людям до­ведеться шукати нову роботу. Можна ще багато назвати при­кладів негативу цього процесу. Але час покаже, хто мав рацію...

А які стосунки у вас, Руслане Васильовичу, з вико­навчою владою, з райдержадміністрацією, керівницт­вом Ужгорода зокрема?

Нормальні, ділові. Не бачу причин для чубанини. Адже мета у нас одна - робити все можли­ве, а часом, на перший погляд, і неможливе, щоб вирішувати проблеми, які заважають на­шим людям спокійно працюва­ти, насолоджуватися життям.

Приміром, спільно з райдержадміністрацією проводимо наради з селищним та сільськи­ми головами, на яких намагає­мося вирішувати важливі пи­тання життєдіяльності району. Практично всі такі заходи зна­ходять своє відображення на сторінках районної газети і на сайті районної ради. Це свідчить про те, що районна рада відкри­та, працюємо прозоро.

Життя постійно диктує свої якісь нові умови, ставить нас перед викликами. Намагаємося мати тісні зв’язки з місцевими радами, об'єднувати зусилля. Серед наших депутатів є пред­ставники різних партій, але коли йдеться про важливі питання життєдіяльності району-політи­ка тут зайва. Депутати займають конструктивну позицію. Оце і є запорука нашого успіху. Район­на рада і далі налаштована на успішну працю.

Нам поступово, але вдаєть­ся добиватися змін у настроях людей - від тотальної недовіри до влади на всіх рівнях до надії на те, що завтра обов’язково буде краще. Я в цьому впевне­ний. А це за нинішніх умов бага­то важить.

Що є, на вашу думку, най­більшою проблемою району?

Важливих проблем дві: ме­дицина та освіта. Маю на увазі кошти на їх належне утримання і, звісно, кадри. Що стосується кадрів, то нині в цих двох галузях люди радше шукають роботу у сусідніх країнах: там заробітна плата у рази більша.

І на завершення нашої розмови, Руслане Васильови­чу, декілька слів, будь ласка, про депутатські запити та звернення громадян.

Як відомо, одним із важли­вих інструментів роботи депута­та ради, що допомагає належ­ним чином реалізувати свої пра­ва та виконувати передбачені законодавством обов'язки, є депутатський запит. Через раду кожен депутат має можливість звернутися до будь-яких посадо­вих осіб, установ, підприємств, організацій. Районна рада під­тримала багато депутатських запитів. Не буду їх перерахову­вати. Районна газета не раз роз­повідала про них своїм читачам у звітах із сесій районної ради. Скажу лише, що жоден із запитів не залишився без нашої уваги. Підтримували ми і звернення депутатів до керівників держа­ви з багатьох наболілих питань.

Настав новий рік, а з ним, звичайно, нові турботи. Труднощі завжди були, є і будуть. Спільни­ми силами їх подолаємо.

Вісті Ужгородщини.

 

Видео-урок по установке Joomla 3.3 на Денвер.